Бучак Віра Яківна-перший директор ЗОШ І-ІІ ст. села Козлів

Пам’ять вертає мене у незабутній 1987 рік.

     Працюю заступником директора Заячицівської  восьмирічної школи. Добираючись з Локач до місця роботи, звертаю увагу на будівлю, що зводиться у с. Козлів у самому центрі, поряд з будинком культури і конторою к-пу «Чапаєв».

     Вражало те, що будівництво не припинялося і взимку, коли стовпчик термометра опускався до -28° -33°. Так виростала двоповерхова школа, яку заплановано було відкрити 1 вересня 1987 року, тобто до нового навчального року.

     Тоді і не думала, що приймати новобудову і очолити педагогічний колектив доведеться мені. А моя колега по роботі Шевчук Г. В., вчитель біології і хімії, вже одержала пропозицію викладати у Козлівській восьмирічній школі.

     На початку червня мене викликає завідуючий районним відділом освіти Шумчук Д. Л. і призначає директором новозбудованої школи. До виконання обов’язків приступаю 15 червня. Проходжу затвердження у райкомі партії, співбесіду в облвно.

     Мене охоплює хвилювання. Задумуючись, а чи справлюся з величезним обсягом робіт. Внутрішній голос підказує: справишся, бо ж поруч друзі. А це вчитель біології і хімії Шевчук Г. В., вчитель початкових класів

Войцеховська Д. С., вчитель математики Хомік Д. О.

     Складаємо план виконання робіт по впорядкуванню приміщення школи.

     Першочергове наше завдання – це завезення шкільних меблів, обладнання, наочності.

     Голова правління к-пу Ковальчук С. П. з розумінням ставився до наших потреб, постійно виділяв транспорт.

     Четверо педагогів були сповнені оптимізму, що надавав нам наснаги щоденно перебували в дорозі Козлів – Луцьк, Луцьк – Локачі – Козлів, доставляючи необхідне шкільне обладнання. Та не з помахом чарівної палички діставалось воно. Часто доводилось оббивати пороги чиновників.

     Особливо переймалися долею школи брати Новосад Григорій (працював секретарем парторганізації к-пу) і Новосад Василь. До них ми зверталися за порадою, допомогою, підтримкою. Вони організовували молодь на виконання невідкладних робіт.

     Не лише своєю роботою, але й життєрадістю, вірою в те, що ми вчасно встигнемо підготувати приміщення школи до нового навчального року, надихала нас Войцеховська Д. С.

     Моїми друзями і порадниками були Шевчук Г. В. і Хомік Д. О., мої колеги і однодумці по роботі у Заячицькій восьмирічній школі. У всіх наших справах ми були одностайні, відчували плече товариша.

     Наступний етап роботи – впорядкування класних кімнат, коридорів, спортзалу, майстерні, підсобних приміщень. До виконання цих робіт було залучено батьків учнів, які білили, мили, фарбували. Працювали охоче, приміщення набирало привабливого вигляду.

     Організовано приходили суботники і недільники по впорядкуванню шкільного двору, всієї щкільної території.

     Мабуть і сьогодні кожен з нас милується красою вічнозелених ялин, що були висаджені перед школою, білокорою  красунею березою, хилить свої тонкі віти до вікон класних кімнат.

     Кошти на закупівлю саджанців виділив колгосп. А сад біля школи посадили учні, що переступили її поріг у вересні 1987 року.

     Спортивний майданчик впорядковували колективно. Гордістю села став стадіон «Луга», який впорядковувала молодь.

     Поряд школи було споруджено теплицю, де пізніше працюватиме агроном Барановська О. І., вирощуватиме овочі для шкільної їдальні.

     Велися роботи по впорядкуванню квітників (вивозили зібрану цеглу, каміння, завозили землю, висівали і насаджували квіти).

     Ми, четверо педагогів, працювали без відпусток, бо ж потрібно було до 1 вересня виконати всі роботи, щоб учні із сіл Козлів, Цевеличі, Твориничі, Роговичі сіли за нові шкільні столи і парти.

     А скільки ще проблем чекало нас! Не все так гладко складалося в новобудові: недоробки, недоброякісно виконані роботи незабаром дали про себе знати.

     А це неполадки в опалювальній системі, завалилися туалети на першому поверсі, осіла підлога, а через деякий час осіли стіни учительської (перший поверх).

     Доводилося усувати ці недоробки. А в пам’яті зринають мої перші кроки в приміщення школи, мої переживання, розмова з будівельниками, зустріч з батьками учнів, які висловили підтримку. Це вселяло віру в досягнення мети, яка полягала в тому, щоб згуртувати шкільний колектив з дітей, які прийшли з різних шкіл, учительський колектив з новопризначених педагогів, на належний рівень поставити весь навчально-виховний процес.

    15 серпня 1987 року призначення на роботу в Козлівську восьмирічну школу одержують вчителі-предметники, класоводи, вихователі груп продовженого дня. Майже усі молоді спеціалісти.

     Хвилювання і роздуми на покидають мене. Як нас сприймуть батьки, громадськість села, як сприймуть учні, які прийдуть з Локачинської середньої і Заячицівської восьмирічної шкіл.

     Перше знайомство з новопризначеними вчителями справило на мене хороше враження і підбадьорило.

     До деталей продумую першу педраду. Учительська кімната невеличка, але затишна і впорядкована. Проходить перша педрада 30 серпня. За столами вчителі.

     Пильно вдивляюся в їхні молоді обличчя: у всіх веселі очі, усмішки на устах, усі сповнені сподівань і надії.

    Бажаю проникнути у духовний світ своїх молодих колег.

    Ось молоде подружжя Кльоців: Микола Володимирович і Людмила Йосипівна. Обоє викладачі фізкультури, спортсмени. Енергія так і хлюпає в їхніх поглядах, завзятість, готовність до випробувань.

     А ще подружжя молодих викладачів точних наук: математики і фізики: Лілія Мефодіївна і Петро Петрович Демедюки. Обоє досить строгі, зосереджені, погляд їх розумних очей викликає повагу.

     Зупиняю погляд на подружжі Шумських. Анатолій Адамович – заступник директора з навчально-виховної роботи, вчитель історії, Ніна Йосипівна – вчитель української мови і літератури. Обоє сповнені веселого настрою, оптимізму.

     А яким запалом світилися очі Тамари Степанівни Ковальчук вчительки англійської мови. Мені здавалося, що вона цей запал передає своїм колегам.

     Енергія так і вихлюпує з очей Віри Романівни Гапонюк. Скільки в неї бажання вже приступити до виконання своїх обов’язків старшої піонервожатої.

     Поважна, розсудлива Валентина Мефодіївна Хамуда викликає довіру до себе.

     Доброзичливий погляд Столярчука Василя Михайловича справляє враження хорошої людини.

     Людмила Федорівна Охрим’юк така юна, щаслива, усмішка не зходила з її уст. Вона вчитель початкових класів і якраз її випала честь вести перший клас.

     Сахарчук Віктор Дмитрович, вчитель географії, трудового навчання, на свої роки дуже серйозний, зосереджений, очі розумні і хитрі.

     Вронська Надія Федорівна працюватиме вихователем групи продовженого дня, в очах проглядає якась непосидючість, готовність до дії.

     І я зрозуміла, що в школу прийшли справжні педагоги, готові до подолання труднощів, готові передати свої знання учням, покликані виховувати школярів у дусі патріотизму.

     І я не помилилася. Усі вчителі старанно готувалися до початку навчального року: складали календарні і виховні плани, готувалися до перших уроків.

     Та поряд з цим активно виконували фізичну роботу. Молодечий запал, бажання подолати труднощі, прискорити завершення робіт, бездоганно підготовити класи, кабінети, спортзал, майстерню, до початку навчального процесу володіли і педагогами і техперсоналом.

     Належне слово подяки слід віднести в адресу батьків учнів, які разом з працівниками школи виконували роботи і в приміщенні, і в шкільному дворі. Ніхто не рахувався із часом, на вимагав сплати (доводили до кінця побілку, фарбування, заносили і розставляли стінки, шафи, учнівські столи і парти, закінчували оформлення).

     Учителі, батьки, учні, громадськість сіл Цевеличі, Козлів, Твориничі горіли бажанням якнайшвидше закінчити підготовку школи до навчання

     Нарешті настав довгоочікуваний день. Перше вересня, свято знань. А це був чудовий сонячний день, голубе небо посилало на землю своє золоте проміння, зігрівало, наче бажало нам, вчителям і учням, успіхів.

     Присутні (а це не тільки батьки школярів, але й односельчани, запрошені гості, керівники району) чекають з нетерпінням, коли відкриються двері новобудови.

     Червону стрічку перерізає перший секретар райкому партії Гетьман. Представник будівельної організації Бездєточний М. передає ключі (в тому числі і дерев’яний символічний ключ) від дверей школи її директору.

     Урочисте свято, на яке вишикувалися учні, розпочинається Гімном. Відчувається святковий настрій навіть у наймолодших хлопчиків і дівчаток – першокласників. Разом з ними Баран Л. Ф. Це ж її перші учні, з якими вона ступить на педагогічну ниву.

     Щирі вітання, сердечні побажання звучать з уст виступаючих. Діти дарують учителям і гостям живі квіти й покладають до пам’ятника загиблим воїнам-односельчанам.

     Заклично лунає малиновий дзвоник у руках першокласниці Тані Вознюк, яку високо тримає на руках восьмикласник Войцеховський Степан. Вони обходять ряди учнів. Восьмикласники за руки урочисто заводять першокласників у клас.

     На перший урок у кожному класі були запрошені батьки і гості.

     З цього моменту розпочалися трудові будні для кожного педагога.

     Хочеться відзначити якесь особливо тепле ставлення батьків до школи, до вчителів. Школа для них була наче святиня, а вчитель – друг і порадник. Батьки вболівали за своїх дітей, цікавилися успіхами у навчанні, поведінкою, родилися з вчителями. Особливо зацікавлені навчанням своїх дітей були мами першокласників, які бували на уроках, радилися з класоводом Людмилою Федорівною щодо правильної організації робочого дня, створення умов для успішного навчання.

     Свої знання, молодечий запал Людмила Федорівна вкладала в роботу. Першокласники вважали її другою мамою. Про таких педагогів часто говорять «учитель за покликанням». Вони поєднують теплоту, ласку, душевність, любов, високий професіоналізм з вимогливістю, справедливістю.

     Ці слова адресую Ковальчук П. С., Столярчуку В. М., які педагогічну діяльність розпочинали у нашій школі.

      Ерудованими, майстрами педагогічної ниви, які поєднують теплоту в ставленні до учнів з вимогливістю, зарекомендували себе Шевчук Г. В., Демедюк Л. М., Хомік Р. О., Хамуда В. М.

     Скільки енергії, завзяття, бажання, успіхів горіло у вчителя фізкультури Кльоца М. В., вчителя фізики Демедюка П. П., вчителя географії і трудового навчання Сахарчука В. Д., вчителя історії Шумського А. А.

     Захоплення своїм предметом передавала учням Шумська Н. Й., прищеплювала любов до рідного слова, бажання поринути і світ прекрасного, прилучала до художньої літератури.

     Про Войцеховську Д. С. хочу сказати, що вона була душею нашого невеликого, але дружнього педколективу. Від природи гуморист, оптиміст, працелюб, досвідчений учитель, який працював на кінцевий результат.

     Не менш важливим стояло питання оформлення школи. Почалися пошуки художника-ентузіаста. Знайшли в с. Яковичі Володимир-Волинського району. Досвідчена рука Вербицького в народному стилі оформила кабінет української мови та літератури. Його картини вводять глядача у світ українських народних казок. Бувало, заходиш сюди і, здається, потрапляєш у казку.

     У коридорі прилегла стіна до кабінету також була казково вималювана. Особливо чарівно оформив художник їдальню. Мабуть, тому щоб хотілося тут посмакувати приготовленими стравами. Мені здається, що в районі жодна шкільна їдальня не мала такого гарного оформлення. Територіальний інспектор облвно Сміла О. І. навіть привозила подивитися оформлення нашої школи журналіста.

     Коли після служби в армії повернувся додому Марчук В. Ф., ми запросили його на роботу в школу. Він і продовжив оформлення приміщення. І сьогодні на першому поверсі його картини-ілюстрації казок, на другому поверсі зустрічаємось вічно живими Лесиними Мавкою і Лукашем («Лісова пісня»), народнопісенними героями, які радують око.
     Класоводи і вчителі - предметники працювали над оформленням і поповненням своїх кабінетів навчальними посібниками, технічними засобами (а їх завезено було вдосталь), роздавальним матеріалом.
     Найсучасніше на той  час обладнано кабінет фізики і хімії (зав кабінетом Демедюк П.П., Шевчук Г.В.). Молоді спеціалісти прагнули дати міцні знання учням природничих наук, використовуючи наочні посібники, проводячи практичні й лабораторні роботи, практикуючи дослідницьку роботу.
      Чимало зусиль доклали класоводи до оформлення класних кімнат. Діна Степанівна Войцеховська й Валентина  Мефодіївна Хамуда зібрали необхідну наочність, роздавальний матеріал, оформили папки, виготовили потрібні стенди на уроки, й ще зі смаком озеленили свої кімнати.
     Не все ми могли зробити за один навчальний рік. Прагнули, щоб стала показовою. Цьому підпорядковували її матеріально-технічну базу і весь навчально-виховний процес. Оформили спортивний зал, який став одним з найкращих у районі по всьому оформленню і оснащенню. Сюди було завезено весь необхідний для занять на уроках фізкультури і позакласної роботи спортінвентар.   Кльоц Микола Володимирович з учнями привели у належний стан спортмайданчик, де учні могли у час великих перерв і після уроків тренуватися, виконувати вправи.

     Група продовженого дня

     Першокласники не лише готували уроки, але й грали, відпочивали, спали. Додому їх забирали батьки.

    Наш педколектив – це був колектив ентузіастів. На виконання цього чи іншого завдання відгукувалися всі.

    Для прикладу. Чергування у спальні першокласників згодилися всі вчителі, в тому числі директор і заступник. До цього готувалися охоче і отримували задоволення від спілкування з малечею. Інший приклад. Оформленням кімнати народознавства перейнялися всі вчителі, приносили свої експонати, шукали в старожилів, батьків учнів. Так оформили кімнату народознавства. На жаль, до сьогоднішнього дня вона не збереглася.

     Впорядкування й озеленення території також болюче питання. Та участь в його вирішенні приймали всі педагоги й організовували учнів.

     Молодий ліс за ставом і біля села Твориничі – це праця наших школярів.

     Осінь багата на врожай. Збирати в колгоспі врожай городини, картоплі йшли учні й вчителі в позаурочний час. За це вони отримували в їдальню овочі. Харчувалися всі учні школи, а ГПД – за графіком.

     У 1988 році колгосп виділив для школи земельну ділянку площею 3 га. Засіяли озимину, а 0,5 га залишили під шкільну навчальну ділянку.

     Весною Галина Василівна Шевчук працювала на ній з учнями, закладали різні досліди. Діти охоче обробляли визначені їм діляночки і проводили дослідницьку роботу під керівництвом Галини Василівни. Восени зібрали врожай і здали на харчування в їдальню.

     А 1989 року вже зібрали овочі не лише з шкільних ділянок, але з шкільного огороду площею в 1 га, де вирощували городину: цибулю, капусту, кабачки, огірки, моркву, столові буряки, бобові, помідори. Так шкільна їдальня була забезпечена овочами, з яких смачні страви готувала кухар Бабарика А. М. Молоко отримували з колгоспу, інші продукти завозили з громадського харчу.

     Правління колгоспу, батьківська громадськість і в питанні забезпечення шкільної їдальні приходили на допомогу. Їдальня була розрахована на 42 посадочних місць. Харчування проходило у дві зміни. Готували гарячі страви й обов’язково другі і треті. Строго дотримувалися розпорядку роботи їдальні чергові учні і вчителі.

     Ентузіазму Миколи Володимировича могли б позаздрити всі фізруки району. Невтомний у прагненні прилучити своїх вихованців до спорту він не знав відпочинку. Прекрасний спортсмен, фанат футболу захопив учнів всієї школи, а також і їх батьків. Згідно графіка працювали спортивні секції. Найулюбленішим видом спорту став футбол. Тренування, змагання на рівні школи, району, області. Визнання. Та Микола Володимирович не хизувався своїми успіхами та любов’ю учнів. Надійний товариш, добрий, чуйний у ставленні до учнів і колег по роботі, готовий прийти на допомогу.

     Дирекція школи розуміла, що всі навчальні предмети важливі й намагалася створювати міцну матеріально-технічну базу для їх вивчення.
     Стояло завдання забезпечити новим сучасним обладнанням комбіновану майстерню. Завезли верстати, потрібні інструменти, технічні засоби навчання, таблиці. Кожне робоче місце учня було обладнане згідно правил техніки безпеки. Учитель трудового навчання Сахарчук В. Д. добре володів методикою викладання предмета, давав учням високий рівень знань і виробляв практичні навички, згідно програми.

     Кабінет фізики і хімії (зав. Демедюк П. П. та Шевчук Г. В.) було оформлено згідно типових вимог. Предметники Петро Петрович і Галина Василівна на високому науково-методичному рівні проводили не лише уроки, але й позакласну роботу. Учні поповнювали свої знання, набували практичних вмінь і у фізико-математичному гуртку (керівник Демедюк П. П.), брали активну участь у конкурсах, завойовували призові місця. Петро Петрович зумів свою любов до фізики передати вихованцям.

     Природничі дисципліни відігравали і відіграють важливу роль у навчально виховному процесі. То ж почали оформлення кабінету біології (завкаб. Галина Василівна).

     Хочеться надати належне працівникам художньої майстерні, які відгукувалися на потреби школи. Було виготовлено стенди, завезено препарати, таблиці, роздавальний матеріал. Галина Василівна зуміла зацікавити учнів біологією, відкривала перед ними закони природи, прилучала до роботи по охороні навколишнього середовища.

     Гуртківці «Юні любителі природи» охороняли довкілля, вели роз’яснювальну роботу серед молодших школярів.

     Шумська Н. Й., зав. кабінетом української мови та літератури від природи романтична й життєрадісна, любов до рідної мови прищеплювала на кожному уроці, вчила поглиблювати знання, користуватися довідковою літературою, зокрема словниками, заохочувала до читання художніх творів.

     Надія Йосипівна й Віра Яківна дбали про забезпечення кабінету наочністю, роздавальним матеріалом, методичними посібниками, художньою літературою, словниками.

     Цікаво організована позакласна робота в гуртках «Рідне слово», драмгуртку не закінчувалася у стінах школи. Тодішні гуртківці виступали перед батьками в селі Козлів, Цевеличі, були учасниками районних конкурсів.

     Природа наділяє людину певними здібностями. Таким даром наділені вчителі математики Демедюк Л. М., Хомік Р. О. Свій дар вони передавали учням. Молоді педагоги кабінет математики забезпечили тими матеріалами, які вимагає програма і типові вимоги щодо оформлення кабінету. Діна Олексіївна і Лілія Мефодіївна зуміли повести учнів у світ математики завдяки своїм педагогічним підходом. Для обох характерна підготовка до кожного уроку, продумано його хід, використано найефективніші форми і методи, що спрямовували на формування особистості.

     Результат праці математиків – глибокі знання учнів. Підтвердженням цього служили участі в конкурсах, олімпіадах, навчання в середній школі, середніх спеціальних закладах.

     Центром позакласної виховної роботи повинна була стати піонерська кімната, якої у школі ще не було. На одній із нарад директорів шкіл секретар райкому комсомолу Семченкова С. А. поставила завдання оформити піонерську кімнату. Директору школи знову довелося оббивати пороги чиновників у пошуках коштів. Кімнату оформлено.

      Старша піонервожата Гапонюк В. Р. з відповідальністю виконувала покладені на неї обов’язки. Вона зуміла зацікавити учнів, які залюбки готувалися до проведення зборів загонів, лінійок, ранків і вечорів, конкурсів.

     Шкільне життя (можна так сказати) вирувало.

     Спільними інтересами проймалися вчителі, учні, батьки, молодь села. Якийсь молодечий порив, захоплення володіло колективом, який передавався оточуючим.

     Пригадую, з яким запалом організовувалися спортивні змагання з волейболу, баскетболу, футболу серед вчителів учнів, молоді села, лижні змагання серед учнів.

     Цікаво, що участь у них приймали окрім чоловіків учителів і жінки-педагоги, а це Л. М. Демедюк, Т. С. Ковальчук, Н. Й. Шумська, О. Г. Войцеховська, Л. С. Ковальчук. Найактивнішими були спортсменки Демедюк Л. М., Ковальчук Т. С.

     Для педагогічного колективу була характерна спільність інтересів і дій. І тому участь у позакласній виховній роботі брали всі. Не можу не згадати спільно проведених з учнями вечорів, дискусій, конкурсів, круглих столів, до яких старанно готувалися і вчителі й учні. Це зближувало, згуртовувало учнів і педагогів у міцну шкільну сім’ю. Характерною ознакою відносин між учнями і вчителями були повага до особистості, довіра, що поєднувалися з вимогливістю.

     Для нас, вчителів, кожна дитина – це особистість. І ми повинні допомогти їй стати Людиною. Для цього і покликана школа. Не всі учні виховувалися в благополучних сім’ях. Іноді доводилося залучати до співбесід працівників правоохоронних органів .

     Класні керівники, старша піонервожата, дар. школи у полі зору тримали тих учнів, які схильні були до правопорушень. Велися бесіди з учнями і їх батьками, а також давали певні доручення (зібрати металобрухт, макулатуру, підготувати виступ й інше), при цьому давали відчути, що ми довіряємо дитині і віримо їй. Якраз ця довіра і повага до дитини приносили позитивні результати.

     У школі навчалися учні з різними рівнями знань, психологічними особливостями і до них потрібно було шукати індивідуальний підхід. Таким мені запам’ятався Ігор Моісеєв. Першокласник міг зникнути з класу, його шукала класовод  Ковальчук Л. С., проводила бесіди, радилася з батьками, з психологом, давала індивідуальні завдання, нескладні доручення. Спільна кропітка робота класовода, батьків допомогла дитині врівноважитися.

     Якщо педагогічний колектив ставить за мету дати і знання з основ наук і підготували дитину до активної участі у житті суспільства, то й спрямовує весь навчально-виховний процес у це русло і добивається успіху, добираючи при цьому форми, методи роботи, які б сприяли забезпеченню цього успіху.

1. Мета. Цілі. Завдання.
2. Пошук шляхів їх реалізації.
3. Дати глибокі знання, виробляти уміння використовувати їх у практичній діяльності.
4. Використання нових технологій у навчально-виховному процесі.
5. Диференціація навчання.
6. Використання ТЗН.

     Фаховий і методичний рівень вчителі підвищували шляхом і самоосвіти, участю в семінарах, курсової перепідготовки при Волинському інституті удосконалення вчителів, вивчали і практикували використання елементів передового педагогічного досвіду вчителів району, області, країни. Зростала майстерність кожного члена нашого невеликого колективу.

     Слово подяки приношу директорам Лаценку П. А. (Локачинська середня школа), Татарин Л. О. (Старозагорівська середня школа), які словом і ділом підтримували мене як колегу: давали поради, підказували шляхи удосконалення управління і зміцнення матеріально-технічної бази школи.

     Завідуючий райвно Шумчук Д. Л. з розумінням ставився до потреб новобудови. Найактивнішу участь у становленні школи приймала Сміла О. І., територіальний інспектор облвно (виділення коштів на придбання шкільних меблів і їх завезення, наочних посібників, ТЗН, навчальної книги, укомплектування бібліотеки навчальними книгами, програмовою художньою літературою).

     Підбивали підсумки проведеного за чверть навчально-виховної роботи на загальношкільних зборах, що проходили в будинку культури, на які зійшлися і батьки учнів, і трудівники колгоспу.