«Учитель готується до хорошого уроку все життя...

                              Щоб дати учням іскорку знань, учителю потрібно

                                                 увібрати ціле море світла».

                                                                                    В. Сухомлинський

Є такий вислів: «Учитель від Бога». Це значить, що це учитель не за професією, а за покликом, за станом душі. На жаль, не про всіх вчителів так скажеш. Є такі, які просто роблять свою роботу, працюють, як на заводі. З впевненістю скажу: на щастя, мені таких траплялось небагато. А мої спогади про рідну школу, взагалі, овіяні теплом і вдячністю.

Перший клас – хвилюючий рік шкільного життя. Все нове, цікаве, невідоме. Ми були «перший» перший  клас у новій школі. 1987 рік. Нас зустріли з особливою турботою і ніжністю.  Перша вчителька… В дитячій свідомості це – друга мама. Баран Людмила Федорівна залишилась в моїх спогадах ніжною, турботливою і усміхненою. Вона проводила з  нами  майже весь день, так як в перших класах  школи були групи продовженого дня. Людмила Федорівна й досі знає і впізнає багатьох з нас. Хоча попрацювала лише один рік у нашій школі, потім пішла працювати в іншу. Пам’ятаю нашу спальну кімнату після уроків. Так цікаво було, як в садочку, лягати в пахучі ліжечка. Обов’язковою була казка, яку читали вчителі старших класів почергово, коли вже всі ляжуть під ковдри. Дуже запам’ятала казки Демедюка Петра Петровича. Ще тоді ми не знали вчителів старших класів, але його читання казок привернули увагу до цього солідного чоловіка, який, міняючи голос, перетворював звичайну знайому казку в захоплююче дійство. Після сну , пригадую, був підвечірок - пряники з чаєм. Вони особливо смачні були після сну. В молодших класах, як правило, одна вчителька. Але в нас вчителі мінялись. Лялюк Лілія Степанівна, Конон Микола Іванович. Микола Іванович теж попрацював відносно недовго у нашій школі. Це була (і є) настільки віддана своїй справі людина, яких небагато. Згадую  театральні сцени, виступи, організацію цікавих конкурсів і вікторин. І це все на звичайному уроці, просто для дітей.

П’ятий клас. Перехід до багатьох вчителів. Спочатку класним керівником була Хомік Діна Олексіївна, вчитель математики. Строга, вимоглива, стильна. Математику я любила. Взагалі, точні науки мені давались найкраще. І зараз, побачивши математичне завдання в якомусь журналі, хочеться «поламати голову» над ним, використавши, наприклад, систему рівнянь. Хоча незабаром буде 20 років нашого випуску, й зараз мимоволі виправляю розділові знаки, переписуючи вірш для донечки, цитую урок фізики, коли необхідно пояснити племінниці якесь явище. Поверхневі знання не пронесеш все життя. Мені здається,що кожен вчитель хоче, щоб його учень досягнув великих успіхів у вивченні його предмета. Це буде кращим подарунком і означатиме , що педагог зумів навчити усьому, що вміє сам.

 Наш клас був, як потім можна було побачити, чи не найбільшим у школі. І дуже сильним. Спочатку нас було 19. Але до п’ятого класу стало 24 учні. У сьомому класі наш клас поділили на два класи.  Потрапила в 7-Б, де було 12 учнів. Мабуть, так було потрібно, але, як на мене, конкуренція між дітьми посилилась. Наш клас був дружний і веселий. І зараз, зустрічаючи багатьох з спільного класу, все-таки Б-клас – ближчий, рідніший.

Хочу з теплом згадати й першого директора школи – Бучак Віру Яківну. Її уроки української мови згадує не один випуск школи. Знання, отримувані під час уроків, відпрацьовувались до автоматизму. Звичайно, такий вишкіл мало подобається учням. Але з якою вдячність, впевнена, згадували ці уроки, і не одноразово.

Про випускний вечір, через хворобу, я не маю що згадати. Це тільки вечір, зранку ми були вже в дорослому житті, з клопотами і переживаннями. Але гартування, яке ми пройшли в школі, дало нам можливість стати тим, ким ми є.